Африка, як можливий драйвер зростання для світової економіки

Мета цього матеріалу показати в загальних рисах, що Африка це один з останніх резервів зростання для поточної світової економічної моделі. Багата на ресурси, технологічно відстала частина світу, розвиток якої може стати драйвером, що витягне світову економіку і дасть змогу на деякий час подолати затяжний кризовий період.

Існує різна Африка. Багато країн континенту після звільнення від колоніалізму загрузли в безодні міжусобних громадянських воєн, кланових протистоянь і стали полем битви корпорацій за ресурси. Потрібно розуміти, що відмінності в економічному, соціальному, культурному розвитку часом здаються відстанню в століття.

Працюючи в міжнародній, глобальній компанії, яка реалізує свою продукцію в багатьох країнах Африки, мені ця тема завжди була цікава.

Отже, континент розділений на макрорегіони:
– Північна Африка (країни Сахеля, Магрибу, держави Африканського рогу)
– Західна Африка
– Центральна Африка
– Східна Африка
– Південна Африка

У кожному з регіонів існують економічні лідери, андердоги і країни, які з упевненістю можна назвати Failed State.
Візьмемо до прикладу Південь Африки:

ПАР

Одна з найрозвиненіших держав континенту, один із членів БРІКС, переживає не найкращі моменти у своєму економічному розвитку. До межі загострилися протиріччя між корінним населенням і бурами. Система апартеїду припинила існування після перших виборів 1994 року. Темношкіра більшість, яка отримала право голосу, обрала президентом Нельсона Манделу, і країна стрімко почала змінюватися.

Досить красномовно ситуація відображається на прикладі Йоганнесбурга, де багато колишніх бізнес-центрів стали притулком для численних мешканців околиць, які прийшли в місто. Для того, щоб уявити на що перетворився «Африканський Нью-Йорк», почитайте історію Ponte City, колись гордості країни.

Разом з тим, наші представники не залишають без уваги цей регіон. Зокрема, ми регулярно відвідуємо найбільшу виставку Africacom, яка проходить у Кейптауні.

Руанда 

Одна з найбільш швидкозростаючих в економічному аспекті країн регіону. Наша компанія реалізувала тут один із проєктів напряму Smart City у м. Кігалі, столиці Руанди. 

Як демонстрація позитивного вектора розвитку країни можна навести такий проєкт: за даними Zangaro Today, до 2024 р. Руанда має намір повністю забезпечити себе електроенергією і довести встановлену потужність до 512 МВт. Насамперед за рахунок озера Ківу, одного з Великих озер континенту. У його глибинах, за оцінками фахівців, 256 куб. км вуглекислого газу і ще 65 куб. км метану. Тут у 2011 р. запустили проєкт лондонської компанії ContourGlobal під назвою KivuWatt, заснований на технології підйому глибинних вод і збору вуглекислого газу та метану, що виділився, за 20 метрів від поверхні озера. Наразі видобуток здійснює одна платформа потужністю 27 МВт, а американська Symbion веде будівництво ще однієї ЕС – Kivu-56. Крім того, руандійська Gasmeth Energy опрацьовує проєкт з виробництва компримованого природного газу на базі метану озера Ківу. 

Мозамбік

Країна, в яку разом із виявленням серйозних покладів корисних копалин прийшли бойовики ІД.  Як не згадати в зв’язку з цим репліку Збігнєва Бжезинського з його книги Велика шахівниця: «Немає ніякого ісламського фундаменталізму – є тільки нафта і газ».

Запаси природного газу, якими володіє Мозамбік, виявлені в басейні Рувума, фахівці оцінюють у 2,2 трлн. м3.

 Після відкриття та оцінки родовищ держава почала привертати увагу інвесторів та енергетичних компаній великих світових гравців. 

  Для прикладу американська General Electric Oil & Gas, структури європейської EEA, китайська CNPC, португальська Galp Energia, корейська Kogas – це лише короткий список компаній, які звернули свою пильну увагу на країну. 

Яку ж картину ми спостерігаємо останнім часом: раптово незалежності забажали радикальні угруповання провінції Кабу-Делгаду. 

 Бунтівний мозамбіцький регіон уже привернув чимало джихадистських бойовиків із Близького Сходу, а також країн Східної та Центральної Африки – Сомалі, ДР Конго, Танзанії та Кенії. 

Терористи захопили міста Мосімбоа-да-Прая та Кіссанга і методично ізолюють віддалені селища, блокують шляхи сполучення, під’їзні шляхи, дороги та мости. 

З точки зору аналізу процесів на ринку Телекомунікацій, на якому працює наша компанія, то ми спостерігаємо руйнування інфраструктури та телекомунікаційного обладнання операторів Vodacom і Movitel.

Чому я говорю про Африку? 

Згідно з думками деяких авторитетних економістів капіталістична модель економіки підійшла до своєї межі на початку 20-го століття. 

 Драйвером, необхідним для зростання споживчого попиту, а відповідно і виробництва, послужили Перша і Друга світові війни. Економіки багатьох держав були зруйновані – відповідно відновлення цих країн і стало живильним середовищем для підтримки існуючої світової економічної моделі. Це дало поточній системі короткий перепочинок.

Наступною порцією став розвал Радянського Союзу, а також перенесення виробництв в Азіатсько-тихоокеанський регіон. Перша подія відкрила нові ринки збуту, друга дала змогу знизити собівартість продукції за рахунок нижчої вартості робочої сили. І знову економічна модель продовжила своє існування.

Прийдешнім етапом у підтримці світової економічної системи мені бачиться розвиток Африки та освоєння її ринків збуту. Цьому перешкоджає низка фундаментальних причин:

1. Протистояння глобальних центрів сили 
2. Непрозорість фінансування і тотальна корупція в усіх ешелонах влади
3. низький рівень розвитку технологійі протиріччя в безлічі країн
5. Складна епідеміологічна ситуація
6. Відсутність необхідної транспортної інфраструктури 
7. Низький рівень урбанізації населення
8. Жахливий рівень грамотності серед населення

Незважаючи на перераховані вище пункти, на мій погляд, суб’єкти світової економіки загалом зацікавлені в освоєнні таких великих нових ринків. Комплекс колосальних проблем бачиться мені таким, що вирішується протягом найближчих 30-50 років. 

 Коротенько пройдуся по кожній окремо взятій проблемі і прогнозах щодо розвитку ситуації.

1. Протистояння глобальних центрів сили

Основне протистояння на континенті розвивається між США, Китаєм і Росією. Локальними гравцями можна вважати Італію (Лівія), Францію (Північ Африки та зона Сахеля), Велику Британію (країни Британської співдружності).

Отже, у нещодавній статті Bild вказує на розгортання 6 нових військових баз РФ на Африканському континенті. Сюди можна додати досить міцні позиції цієї країни в ЦАР. Серед новин останніх днів шотландська нафтова компанія CAIRN Energy, з огляду на різке падіння цін на нафту і газ і складне становище в галузі, погодилася продати свою частку в гігантському видобувному проекті в Сенегалі компанії «Лукойл», а також додамо до вищесказаного інтереси великих енергетичних компаній Росії в Мозамбіку та Лівії. 

 Китай, який віддає перевагу м’якій силі у світовій геополітиці, поки що обмежився військовим опорним пунктом лише в одній країні – Джибуті. Однак на думку експертів саме Китай вважається найвпливовішим гравцем у регіоні наразі.

На підтвердження цих слів із новин за липень 2020 року можна виділити такі:

– Ангола надає Китаю нові права для роботи з нафтовими родовищами. Таке стало можливим через нездатність країни оплачувати поточні борги перед МВФ, G20 і тим же Китаєм.

– Китайці також думають про придбання часток французької Total або італійської Eni в проєктах із морського видобутку нафти. У 2019 році в Пекіні було проведено Китайсько-африканський безпековий форум. У ньому брали участь представники близько 50 країн. Тобто триває робота з місцевою військовою елітою.

Вплив Сполучених Штатів Америки більшою мірою зумовлений наявністю великої кількості військових об’єктів на континенті. Тільки офіційно: (Єгипет, Судан, Еритрея, Ефіопія, Джибуті, Сомалі, Кенія, Сейшельські острови та Мадагаскар)

 Градус напруженості в протистоянні держав в Африці яскраво характеризує нещодавнє висловлювання Державного секретаря Майка Помпео на брифінгу в Білому Домі. На запитання зімбабвійського журналіста про порівняння політики США і Росії-Китаю в Африці надійшла відповідь приблизно такого змісту:

 Держсекретар вказав на «нещирість» гуманітарної допомоги з Піднебесної, яка завжди щось передбачає в обмін, – пошук вигоди з китайського боку, а також підкуп африканських держслужбовців. Значна частина гуманітарної допомоги Китаю йде в кишені африканських чиновників, немає жодної «прозорості» та «верховенства права».   

 У наступній своїй репліці спікер навів у приклад власну державу, – «ми, як і раніше, є найбільшим джерелом допомоги з метою розвитку на африканському континенті. Ми продовжуватимемо робити це, і ми робимо це, тому що це правильно, і ми вважаємо, що це хороша політика – допомагати людям всередині Африки»

 Резюмуючи фактаж щодо цієї проблеми, вважаю що досягнення певних домовленостей щодо розподілу сфер впливу в регіоні можливе. Після фіксації негласного поділу ймовірно спостерігатимуться більш інтенсивні процеси інвестицій з боку всіх учасників.

2. Непрозорість фінансування та тотальна корупція в усіх ешелонах влади

Очевидним є необхідність у прозорості та цільовому використанні прямих інвестицій. На підтвердження цієї гіпотези ми спостерігаємо ініціативу Світового банку у зв’язку з проєктом для прямих інвестицій і венчурного капіталу у восьми країнах UEMOA.

UEMOA – Західноафриканський економічний і валютний союз (Union Economique et Monétaire Ouest Africain), є зоною африканського франка. До організації входять такі країни: Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Кот-д’Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того.

  Нові правила являють собою значний прогрес для сфери прямих інвестицій у регіоні.

3. Низький рівень розвитку технологій

Одним із найважливіших аспектів економічного зростання країн Африканського континенту я вважаю покращення покриття мережі Інтернет. Уже зараз у цьому напрямку робляться певні кроки.

Наприклад, у низці країн уже зараз спостерігається досить висока швидкість мобільного Інтернету (дані за 2020 рік):

1. Марокко (35,50 Мбіт/с)
2. Південна Африка (33,72 Мбіт/с)
   Туніс (28,89 Мбіт/с)
3. Ангола (24,61 Мбіт/с)
4. Маврикій (23,93 Мбіт/с)
   

Ще однією позитивною новиною стало нещодавнє повідомлення про те, що швидке зростання населення країн Африки на південь від Сахари привернуло увагу компанії Facebook до будівництва 2Africa — амбітного підводного кабелю довжиною 37 000 км навколо Африки, Близького Сходу та Середземномор’я — який, за планами, до 2024 року забезпечить швидким і дешевим Інтернетом 16 африканських країн.

4. Колосальні культурні, релігійні та соціальні суперечності у багатьох країнах

Практично в кожній державі світу, йдеться не лише про Африку, існують болючі точки у культурних, соціальних, релігійних відносинах народів, що проживають у межах однієї країни. Натискаючи на ці точки, зовнішні або внутрішні вигодонабувачі мають можливість керувати ситуацією. Принцип divide et impera (поділяй і владарюй) залишається актуальним.

Багато хто чув про трагічні події в Руанді: протистояння хуту і тутсі, геноцид, радіо “1000 пагорбів”. Така ситуація не є чимось винятковим.

Для розуміння масштабів описаної проблеми можна навести приклади деяких країн і сторін конфліктів:

Центральноафриканська Республіка

Селека проти Антибалака

Умовні християни проти умовних мусульман. Зараз Селека розпалася на десятки дрібних угруповань, однак суть конфлікту залишається незмінною.

Йдеться про затяжний внутрішній громадянський конфлікт мусульманських торговельних кіл із сировинною християнською елітою столичного півдня за ресурси та державну інфраструктуру. Конфлікт ускладнений багаторівневим іноземним втручанням, де головні конкуренти — Франція і Росія — лише верхівка айсберга, що приховує регіональні амбіції Чаду, обох Конго, Камеруну та Руанди.

Демократична Республіка Конго

Найжорстокіша війна, яку називають Великою Африканською війною, у період з 1998 по 2002 рік забрала життя понад 5 мільйонів людей і досі тліє.

Нині це конфлікт землеробів, які розмовляють мовами нанде і кобо, з пастухами баньямуленге — алохтонами. Варто згадати й про «Оновлені сили оборони Конго — Ндума» (NDC-Rénové) під керівництвом Гідеона Шімірая.

Конфлікт активно підживлюється зовнішніми силами. Зокрема, активним учасником протистояння є спецпідрозділи Руанди.

Мавританія

Країна, яку рідко згадують фонди демократії та прав людини. Держава, в якій процвітає середньовічне рабство.

До 50% населення складають харатіни — темношкірі раби, тоді як «титульні» маври-бейдани («білі люди») — арабо-берберського походження. Цікаво, що при цьому всі говорять однією мовою — хассанією.

При цьому нижчі касти бейданів рабів не мають, однак ті харатіни, які змогли вирватися з рабства, легко самі заводять рабів.

Цю страшну «культурну» і суспільну традицію не змогли зламати ні колонізатори-французи, ні численні фонди західних демократій, які працюють у країні, воліючи заплющувати очі на рабовласницький лад у державі XXI століття.

Малі

У Малі численні внутрішні конфлікти злилися в глобальне протистояння «джихадистів»-фульбе з мисливцями-догонами. Процитую авторів “Zangaro Today”: За кожним із народів країни — не лише мова й культура, а й господарські уклади, екологічні ніші, етноси та космології.

«Архаїчні» догони і «космополіти-фульбе» лише тимчасово протистоять одне одному через наступ пустелі, що спричинив сплеск радикалізму, боротьбу за ресурси і серії етнічних чисток, у яких брали участь як пастухи, так і ісламісти та традиційні мисливці-донсо.

До 70% діючих у країні збройних радикалів — це не кар’єрні бійці, а «партизани вихідного дня», які зазвичай пасуть худобу і виходять у рейди переважно через родинні, общинні та дружні зв’язки, а також через соціально-політичний, а не релігійний зміст проповідей емісарів радикальних рухів.

Камерун

На півночі Камеруну фактично було оголошено про створення сепаратистського квазідержавного утворення — Заргіналенд.

Йдеться про політичну самоорганізацію дорожніх бандитів, або “заргіна” — озброєних банд, які стали важливими вузлами тіньової економіки прикордоння.

Язва Заргіналенду поширюється ще з 1990-х років і поступово охопила весь північ Камеруну. Звісно, з цим явищем борються традиційні органи влади, однак угруповання бандитів, загартовані у мистецтві виживання в суворих умовах цієї місцевості, дають потужну відсіч, а багато з проурядових організацій самі стають жертвами спокус тіньової економіки прикордоння.

Сомалі

Країна, що стала синонімом поняття failed state — неспроможна держава — у світі.

В основі політичного процесу в усіх державах, які колись входили до складу Сомалі, лежать численні клани та традиційне право, що регулює їхнє життя. Переважно це двосторонні угоди про компенсацію за кровну помсту та шаріат. Цей своєрідний набір законів, суспільних угод і релігійних догм становить більш-менш зрозумілі правила взаємодії громад, що регулюють володіння землею, її використання, умови ведення бізнесу та транзиту вантажів у відносно стабільних і безпечних ресурсних зонах.

Багато кланів підпорядкували собі цілі “субдержави” та регіони колишнього Сомалі.

Наприклад, клан авійа тяжіє до сомалійського ІДІЛ, відомого як «Аш-Шабаб». Клан Ісак сформував найуспішніший з усіх державних проєктів — Сомаліленд. Клан Огаден керує ще одним утворенням — Джубалендом. За цим проєктом також «приглядають» Кенія та Ефіопія.

Список країн континенту, охоплених тими чи іншими громадянськими конфліктами, надзвичайно довгий. Тим часом без постійного фінансування, постачання зброї та бойовиків багато з локальних конфліктів мають перспективу швидкого завершення.

Повертаючись до тези, висловленої в попередніх частинах, головним чинником є політична воля зовнішніх гравців.

5. Складна епідеміологічна ситуація

Ні для кого не є секретом, що в багатьох країнах Африки санітарна ситуація залишає бажати кращого. У вересні 2019 року Міжвідомча група Організації Об’єднаних Націй з оцінки рівнів дитячої смертності (UN IGME) та Міжвідомча група з оцінки показників материнської смертності (UN MMEIG) опублікували доповідь щодо оцінки рівнів дитячої та материнської смертності.

Сомалі, Нігерія, Чад, Центральноафриканська Республіка, Сьєрра-Леоне та Гвінея входять до групи країн з найвищим рівнем смертності дітей віком до 5 років — понад 100 смертей на 1000 живонароджених. Цей показник у 20 разів перевищує рівень смертності дітей віком до 5 років у країнах з високим рівнем доходу (5 смертей на 1000 живонароджених).

Згідно з даними за 2017 рік, серед країн, де пологи є найнебезпечнішими, лідирують Чад (1 смерть на 15 жінок) та Південний Судан (1 смерть на 18 жінок).

За оцінками численних профільних організацій, принаймні 10% населення інфіковані ВІЛ у Ботсвані, Лесото, Малаві, Мозамбіку, Намібії, Південній Африці, Есватіні, Замбії та Зімбабве.

У 2015 році в Демократичній Республіці Конго спалах Еболи забрав життя багатьох тисяч людей. У червні 2020 року ВООЗ заявила про високу ймовірність повторного спалаху цієї хвороби.

За повідомленнями ВВС Africa, у Міжнародному комітеті Червоного Хреста (МКЧХ) попередили, що системи охорони здоров’я африканських країн можуть зазнати краху через пандемію коронавірусу.

Згідно із заявою МКЧХ, особливе занепокоєння викликають регіони, охоплені збройними конфліктами, адже в них багато лікарень уже були зруйновані або пошкоджені, а також практично відсутні чиста вода та мило, необхідні для боротьби з вірусом.

Наприклад, у північній частині Малі 93% медичних установ зруйновані, а в Буркіна-Фасо, де мешканці ряду регіонів змушені рятуватися втечею, зростає навантаження на системи охорони здоров’я певних районів — унаслідок внутрішнього переміщення населення кількість жителів міста Джибо подвоїлася.

За словами представників Червоного Хреста, у низці країн Африки практично неможливо забезпечити соціальне дистанціювання. Тим часом обмеження на пересування, запроваджені деякими африканськими державами, призводять до призупинення багатьох гуманітарних програм.

6. Відсутність необхідної транспортної інфраструктури

Роль транспортної інфраструктури для країн Африканського континенту важко переоцінити, особливо в умовах зростаючої глобалізації та активнішої участі африканських країн у світовій торгівлі. Розвиток ринкової економіки неможливий без налагодженої та ефективної мережі транспортних артерій.

Ринкові відносини поєднують країни як усередині континенту, так і поза його межами. На даний момент основні потреби внутрішньоконтинентального ринку забезпечуються автомобільним транспортом.

Розглянемо поточний стан інфраструктури та перспективи її розвитку в розрізі основних видів транспорту:

Автомобільний транспорт

Автотранспорт Африки забезпечує приблизно 75% вантажних і 80% пасажирських перевезень. Обсяги щороку зростають на 4–6%.

За даними webeconomy, забезпеченість Африки автодорожньою мережею — тобто щільність доріг на 1 кв. км — залишається низькою і в десятки разів поступається розвиненим країнам. Найвищі показники у країнах з малою площею (км/км²): Маврикій — 1.000, Руанда — 0,532, Бурунді — 0,442, Сенегал — 0,730, Мозамбік — 0,385; найнижчі — у Буркіна-Фасо — 0,005, Судані — 0,008, Малі — 0,015.

У межах узгодженої з ООН програми розвитку автомобільного транспорту діє кілька транс­африканських магістралей:

• Каїр – Габороне (через Єгипет, Судан, Ефіопію, Кенію, Танзанію, Замбію, Ботсвану)

• Касабланка – Суець (через Марокко, Алжир, Туніс, Лівію, Єгипет)
• Момбаса – Лагос (через Кенію, Уганду, ДР Конго, ЦАР, Камерун, Нігерію)
• Лагос – Нуакшот (через Нігерію, Бенін, Того, Гану, Кот-д’Івуар, Ліберію, Сьєрра-Леоне, Гвінею, Гвінею-Бісау, Гамбію, Сенегал, Мавританію)
• Нуакшот – Нджамена (через Мавританію, Сенегал, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Чад)
• Нджамена – Джибуті (через Чад, Судан, Ефіопію, Джибуті)
• Триполі – Віндгук (через Лівію, Чад, ЦАР, Республіку Конго, ДР Конго, Анголу, Намібію)
• Бейра – Лобіту (через Мозамбік, Зімбабве, Замбію, Анголу)
• Алжир – Лагос (через Алжир, Нігер, Нігерію)

Загалом стан дорожньої мережі не відповідає потребам економіки, автотранспортне обслуговування вирізняється високою вартістю та низькою якістю.

Основні проблеми:

• Низька якість доріг, недостатні технічні стандарти, перевищення навантаження на осі
• Відсутність цілорічної прохідності багатьох маршрутів
• Недостатнє обслуговування доріг
• Брак кваліфікованих інженерів та технічного персоналу
• Слабкість організаційних структур дорожнього управління
  

Залізничний транспорт

Залізнична інфраструктура Африки розвинена порівняно слабо. Загальна довжина залізничних ліній становить приблизно 70 000 км, що становить лише 7% від світової протяжності, попри те, що континент охоплює 14% населення світу і 22% суші.

Наприклад, у ПАР на межі банкрутства опинилася найбільша державна залізнична компанія PRASA, де за рішенням міністерства транспорту було введено зовнішнє управління. За даними Zangaro Today, PRASA — це уособлення неефективності, управлінських помилок і жахливого сервісу. Зокрема, вона придбала іспанські поїзди, які зовсім не відповідали інфраструктурі країни. Нецільові витрати перевищили 23,4 млрд ранд (1,6 млрд доларів), що призвело до фінансової кризи та масових звільнень.

Разом з тим, завдяки китайським інвестиціям у галузі спостерігаються певні позитивні зміни.

Ще у 1970-х Китай профінансував будівництво залізниці TAZARA, яка з’єднала Замбію з портом Дар-ес-Салам у Танзанії (1860 км, $500 млн, 25 000 китайських робітників).

Сьогодні Китай лише зміцнив свою присутність. Деякі приклади реалізованих проєктів:

• Залізниця Аддис-Абеба — Джибуті ($4 млрд, підрядники: China Railway Group, China Civil Engineering Construction Corp.)
• Реконструкція Бенгельської залізниці ($1,83 млрд, підрядник: China Railway Construction Corp.)
• Легке метро в Аддис-Абебі ($0,48 млрд, підрядник: China Railway Group Limited)
  

Основна проблема: залізниці мають різну ширину колії, що унеможливлює транзитні перевезення. Наприклад, у Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуарі, Джибуті — 1000 мм, у Гвінеї, Марокко, Єгипті — 1435 мм.

Виняток становлять північ і південь континенту, де залізнична мережа стандартизована через колоніальну спадщину.

Морський транспорт

У світі спостерігається уповільнення контейнерних перевезень, водночас Африка продовжує демонструвати зростання.

У 38 країнах Африки, які мають вихід до моря, нараховується понад 80 портів, що обслуговують міжнародну та регіональну торгівлю. Усі порти об’єднані у три регіональні асоціації — Північної Африки, Східної та Південної Африки, Західної та Центральної Африки. У 2001 році вони утворили Єдину Панафриканську асоціацію портового співробітництва.

Конкурентоспроможність африканських країн на світовому ринку в порівнянні з країнами, що розвиваються, Латинської Америки та Азії обмежується низкою факторів, серед яких однією з головних є нерозвиненість транспортного сектору. Середня вартість фрахту в Африці на 47% вища, ніж у інших країнах, що розвиваються, і вдвічі вища, ніж у розвинених. Особливо гостро транспортна проблема постає для 15 внутрішньоконтинентальних країн через високу вартість наземних перевезень.

Широко застосовується практика концесій та контрактів на управління. Приватний сектор активно залучений до вантажно-розвантажувальних та інших операцій. В умовах нерозвиненої інфраструктури надзвичайно важливо залучати приватний капітал для будівництва нових спеціалізованих терміналів. Реалізуються або плануються до реалізації численні проєкти із залученням іноземних інвесторів для створення контейнерних терміналів у портах Котону (Бенін), Дуала (Камерун), Абіджан (Кот-д’Івуар), Момбаса (Кенія), Порт-Харкорт (Нігерія), Дакар (Сенегал), Ломе (Того).

Основною проблемою знову є нестача необхідної інфраструктури — лише 59% морських портів мають контейнерні термінали. Таким чином, тільки порт Дурбан у ПАР має контейнерний парк понад 1 млн TEU. Великі потужності мають порти Єгипту, але у більшості країн контейнерні парки не перевищують 50 тис. TEU.

Якщо говорити про перспективи розвитку транспортного сектору континенту, то можна відзначити заплановані проєкти:

• Високошвидкісна магістраль у Марокко ($1,9 млрд), інвестори: Франція, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ
• Транскалахарська залізниця ($15 млрд)
• Порт Багамойо ($11 млрд), інвестори: China Merchants Holdings International та Державний резервний фонд Оману
  

Підсумуючи: попри велику кількість проблем, галузь нестримно розвивається завдяки великим інвестиціям, особливо з боку КНР. На континенті зосереджені колосальні поклади ще не розвіданих природних ресурсів, і будівництво нових транспортних проєктів є не лише потребою, а й питанням часу.

7. Низький рівень урбанізації населення

Технологічні прориви можливі в умовах постійної потреби у розв’язанні складних завдань, пов’язаних з обмеженим простором, перенасиченням території, іншими проблемами, які не можуть виникати за домінування сільського населення.

Поясню, що я вкладаю в це поняття.

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — це зростання чисельності міського населення порівняно з сільським. Причому йдеться не лише про кількісне зростання, а й про якісну експансію рівня науки, технологій. Це трансформація соціального укладу, відмова від архаїки на користь технологічних проривів, авангардного способу мислення й дій.

Дані про темпи урбанізації в Африці дуже суперечливі. Згідно з рейтингом країн світу за рівнем урбанізації (Urban Population Index), який складає ООН, найурбанізованішою країною Африки є Габон — 89%, найменш урбанізованою (як в Африці, так і у світі) — Бурунді — 13%.

Загальний рівень урбанізації за різними джерелами коливається від 50 до 60%.

Суспільство, в якому століттями з покоління в покоління передавалися аграрні способи виробництва й знаряддя праці, не здатне здійснювати технологічні прориви. Носії таких цінностей мислять і діють в абсолютно іншій площині. Саме тому багатьом країнам, що розвиваються, нав’язується середньовічний культ, який подається як автентичність, як альтернатива технологічному та прогресивному вектору розвитку.

8. Жахливий рівень грамотності

Ситуація з рівнем грамотності на континенті суттєво відрізняється від країни до країни. Досить високий рівень спостерігається в Ботсвані, Намібії, Екваторіальній Гвінеї — близько 90%.

Лідерами є Сейшельські Острови — 96% та Лівія за правління М. Каддафі — 95%.

Однак більшість країн мають серйозні проблеми з грамотністю. Наприклад, Чад, ЦАР і особливо Нігер.

Водночас ситуація не є безнадійною. Яскравим прикладом ліквідації неписьменності є досвід Сомалі за режиму Сіада Барре. Спеціально для цього у 1972 році сомалійську мову перевели з арабської на латинську графіку. Було надруковано багато підручників, і вже наступного року програму запустили в містах, а у 1974 — у сільській місцевості. За цей час рівень грамотності підскочив із 5% (у 1972 р.) до 70%.

Таким чином, стає очевидним, що за наявності системного підходу цю проблему цілком можна вирішити.                                                   

На завершення хочу повторити свій основний тезис: саме Африці судилося стати одним із драйверів зростання світової економіки. Тож вирішувати серйозні проблеми “Чорного континенту” доведеться всьому світові.