МаркЕтинг. Початок.

Я розпочинаю цикл нотаток про своєрідну спільноту «псевдоспеціалістів», що трудяться на просторах нашої Батьківщини в якості маркетологів. Або, як вони самі іноді кажуть — «спеціалістів із маркЕтингу*».

Коротко зупинюся на причинах, що спонукали мене почати писати на цю тему.

На початку, точніше, у середині 90-х років минулого століття, маркетинг, разом з іншими благами цивілізації, увійшов у господарську практику підприємств країн колишнього СРСР.

Однак низка причин призвела до того, що справжніх професійних фахівців у цій галузі було вкрай мало.

Серед них, безперечно, відсутність належної маркетингової школи в той період, але насамперед — те, що закони маркетингу працюють виключно в умовах чесної конкуренції.

У той час у багатьох галузях це поняття взагалі було відсутнє, і маркетинг виконував певну декоративну функцію. Узагальнюючи, можна сказати, що тримати у себе відділ маркетингу або маркетолога для підприємця було даниною моді.

Ринок ріс, розвивався, ринкові механізми конкуренції ставали дедалі досконалішими, але школа маркетингової схоластики процвітала. Бурхливий економічний підйом початку 2000-х, якщо провести паралелі з мікологією, для «креативних маркетерів» був наче волога й темрява для колоній пліснявих грибів.

Працівники ножа й сокири — тобто пера й контенту — множилися, ширилися, «креативили» та «просували».

Вважалося, що маркетологом може стати практично будь-яка балакуча креативна особа.

Вища школа активно почала готувати фахівців із маркетингу, однак лише одиницям вдавалося пробитися крізь щільні ряди магістрів абстрактних міркувань на навколомаркетингову тематику.

«Креативні шамани» й гуру маркЕтингу почали збиватися в зграї клуби. Активно обмінювалися «досвідом» і виробляли плани з недопущення до роботи справжніх маркетологів, паралельно дискредитуючи саму ідею професійного маркетингу. Багато власників бізнесу почали бачити в маркетологах ледачих бездарів, які «прикидаються» гігантами маркетингової думки. Вони навчилися багато й гучно говорити, «освоювати» бюджети, мати ненормований робочий графік (а якщо зараз немає натхнення — то навіщо сидіти на роботі?), когось «розкручувати» на щось тощо.

Єдине, в чому ця публіка справді досягла успіху — це в спробах дискредитувати роль справжніх дипломованих маркетологів. Активно поширювались думки на кшталт:

• «Мене ніхто в цій країні не може навчити маркетингу»
  
• «Що і хто мені там у ВНЗ може розповісти»
  
• «В університеті тільки псують спеціалістів» тощо
  

У масову свідомість за технологією Овертона* активно впроваджувалась думка про те, що маркетинг — це не наука, а набір якихось умінь і знань окремих прогресивних індивідів, якому вчитися у виші не тільки не потрібно, а й шкідливо.

Кількість логіки в цьому висновку можна продемонструвати алегорією:

Підприємець стикається з нездужанням (проблемами в бізнесі). У нього болить голова (дошкуляють конкуренти), і він вирішує звернутися до спеціаліста (лікаря).

Щоби стати хорошим лікарем, потрібно довго вчитися. Щоби стати хорошим маркетологом — теж потрібно довго вчитися. Щоби стати професіоналом, необхідно мати певну теоретичну базу, яку потім слід неодноразово застосовувати на практиці, постійно відточуючи свої навички.

Людина звертається до лікаря (маркетолога), той проводить усі необхідні аналізи (маркетингові дослідження), щоби поставити діагноз (виявити проблему) й призначити лікування (позиціювання, УТП, комунікації, оцінка ефективності тощо).

Але можна не звертатися до лікаря (маркетолога). Можна піти до досвідченого знахаря-шамана (спеціаліста з маркЕтингу*). Той приготує відвар із пазурів лисиці, сліз сови, ялинових шишок і приправить це вариво добрим десятком заклинань. Головне — вірити… Він розкрутить (вилікує)!

* МаркЕтинг — наука про те, як перемогти роботодавця в боротьбі за його гроші.
* Спеціаліст з маркЕтингу — людина, здатна розкрутити все… і всіх.
* Маркетер — термін одного з гуру маркЕтингу.
* Технологія Овертона — поступова зміна ставлення суспільства до певних явищ шляхом реалізації комплексу послідовних кроків.